Вы ещё не с нами? Зарегистрируйтесь!

Вы наш автор? Представьтесь:

Забыли пароль?



Авторы онлайн:
Ольга Белоус



Вогнецвіт пустинної грози в піднебінні небокраю

Ицхак Скородинский

Форма: Миниатюра
Жанр: Проза на иностранных языках
Объём: 3274 знаков с пробелами
Раздел: "Проза на двух братских языках"

Понравилось произведение? Расскажите друзьям!

Рецензии и отзывы
Версия для печати


Русский ваиант этой миниатюрки уже впечатан. Но для удобства - дублирую.


І знову, знову, знову пустинна гроза розпускає свою вогняну квітку… Завжди несподівано і зненацька це все починається.
Завжди несподівано.
І, майже завжди, раптово.
І це притому, що ніщо не заважає видовищу - блюдечко піску, наповнене до горизонту і куля нічного піднебесся - ще хвилину тому були такі безтурботні.
І ти, куди не глянь, завжди, посередині цього видовища.
Грому не чутно до останньої хвилини, лише якісь лякаючі струси повітря після його гуркотіння.
Але, розуміючи, з якою швидкістю зникають зірки з піднебіння і як поводиться все живе довкола, і в першу чергу піщана гадюця, яка тут же угвинчується в глибину, достеменно що, накриє,ох, накриє…
…І мало не здасться.
Бігти – куди – тремтіння до селезінки, падай, падай, сунь пику в пісок, адже блискавка шукає будь-який горбок, щоб гуркнути туди, спопеляючи.
Так, почалося.
Вогненні стріли все ближчі і ближчі, ось, ти вже чуєш рев небесного водопаду, це на тебе насувається стіна з води,і вихор, вихор перед цією стіною піднімає клуби піску, які у ту ж мить поглинаються з такою жадобою і жорстокістю, що ти розумієш, у цьому пеклі вижити, ну, ніяк.
І ти вже переможний, а воно грюкає і грюкає, до глухоти, ось тобі вже засипає - очі, ніс, вуха, здається, ще мить і твоє тіло закрутить над землею, а потім, як…
І…
Нічого…
Кинувши комусь іншому свою спопеляючу рукавицю, провидіння відхилює все це вліво і ледь назад, і твоя загибель рокоче в ста кроках від тебе, летить на схід, залишаючи за собою миттєві водяні буруни, які тут же зникають, зникають, зникають в тілі матінки Землі. Як і не було…

Пролинуло.

І проминуло. Як і не було…

Дихай, чоловіче, дихай…

.....................

Русский вариант

.....................

Полураспустившийся цветок пустынной грозы


Пустынная гроза распускает свой огненный цветок…
Всегда неожиданно и внезапно…
Это всё начинается всегда неожиданно.
И, почти всегда, внезапно.
И это притом, что ничто не мешает зрелищу – блюдце песка, наполненное по горизонт и шар ночного неба, а ты всегда – посередине этого действа…
Грома не слышно до последней минуты, только какие-то пугающие сотрясения воздуха после его раскатов.
Но по тому, к какой скоростью исчезают звёзды с неба, всему живому вокруг, и в первую очередь песчаной гадюке, которая тут же ввинчивается в глубину, ясно – накроет, точно что, накроет и мало не покажется.
Бежать – куда – дрожь до селезёнки, падай, падай, суй морду в песок, ведь молния ищет любой бугорок, чтобы грохнуть туда, испепеляя…
Так, началось, огненные стрелы всё ближе и ближе, вот, ты уже слышишь рёв небесного водопада, это на тебя надвигается стена из воды, и вихрь, вихрь перед этой стеною, поднимает клубы песка, которые тут же поглощаются с такой жадностью и жестокостью, что ты понимаешь, в этом аду выжить, ну, никак…
Всё это победно грохочет, грохочет до глухоты, вот тебя уже засыпает - глаза, нос, уши, кажется, ещё мгновенье и твоё тело закрутит над землёй, а потом, как…
И…
Ничего…
Взмахнув огромным своим рукавом, провидение отклоняет всё это влево и чуть назад, и твоя смерть проносится в ста шагах от тебя, летит на восток, оставляя за собой мгновенные водяные буруны, которые тут же уходят, уходят, уходят в песок…
Пронеслось…
И на этот раз пронеслось…



© Ицхак Скородинский, 2010
Дата публикации: 2010-04-24 20:37:21
Просмотров: 1138

Если Вы зарегистрированы на нашем сайте, пожалуйста, авторизируйтесь.
Сейчас Вы можете оставить свой отзыв, как незарегистрированный читатель.

Ваше имя:

Ваш отзыв:

Для защиты от спама прибавьте к числу 22 число 91: