Кам’яні сновидіння Емілі
Светлана Осеева
|
Форма: Поэма
Жанр: Верлибр Объём: 178 строк Раздел: "ПОРЦЕЛЯНОВИЙ ДЖАZZ (поэтические инсталляции и переводы на украинский)" Понравилось произведение? Расскажите друзьям! |
Рецензии и отзывы
Версия для печати |
|
Поетичні інсталяції на теми віршів Емелі Дікінсон. Фрагменти з книги "ПОРЦЕЛЯНОВИЙ ДЖАЗ" (на украинском и русском языках) Поетичні інсталяції на теми віршів Емелі Дікінсон. Фрагменти з книги "ПОРЦЕЛЯНОВИЙ ДЖАЗ" ...Слово сказане помирає, Кажуть мені, Але я знаю інше - Що воно починає жити Саме в цю мить. (Емелі Дікінсон) ПІСЛЯ Після занадто сильного болю Відчуття застигають, Нерви наче могильні плити на кладовищі. Напівмертве серце питає – Чи було це? Коли? Вчора? Або може століття тому? Знесилене тіло рухається без мети По землі чи повітрю – Час свинцю, спокій кварцу. Виживеш – і згадаєш тоді, Як той, хто замерзав у снігу – І тремтячий простір, і жах крижаний, І твоє зціпеніння – будь що буде… ПОТІМ …Потім я зрозумію – навіщо, Коли повернуся додому, Всі питання полишивши у злих століттях. Той, що тихо колись пройшов по воді, Розтлумачить мені всі уроки нещастя – В шкільній кімнаті На небесах. Він пояснить мені всі три зречення святого Петра, і коли зрозумію я всі страждання землі і заплачу над усіма, хто залишився там, унизу – я забуду всі жалі, що обпалюють серце моє, що зараз обпалюють серце… ДОСВІД Я ступала по дошках Тихо-тихо, неначе сліпа. Як сомнамбула. Чула – море зітхало під босими ногами, наді мною дзвеніли зірки… Відчувала – ще крихітний крок, і це – мій останній дюйм у житті. Цю судомну, тремтячу ходу Люди досвідом звуть… БІЛЬ Ти кажеш – час лікує, Я знаю – це не так, Бо справжній біль Час перетворює на камінь, Так само, як кістки в землі не тліють. Час у тобі перевіряє біль, І якщо горе розчиняється у часі – То тільки марні хвилювання, То значить – болю не було… ВІДЧАЙ Ні, це не смерть, бо стою – Адже мертві повинні лежати. Ні, це не ніч, бо дзвони кричать, як опівдні. Ні, не мороз – адже тіло палає, Але й не вогонь – бо ступні мої Крижаніють… Але у повітрі Відчувається запах смерті. Я помічаю ці темні постаті, Наче на похороні, І схоже – моєму. Вже відскоблили моє життя, Вже у рамочці чорній На стіну повісили - І не зітхнеш. Зупиняються всі годинники, Порожнеча дивиться звідусіль, І не спинити хаос, І ні на що більш сподіватися. І я, зціпеніла, стверджую, Відчай – моє ім’я… ____________________________________________________________________ (С) Світлана Осєєва. Вільний літературний переклад із Емілі Дікінсон Русский вариант текста: Говорят, умирает Слово, когда ты его произносишь. А я знаю твёрдо - оно в этот миг начинает жить. (Эмили Дикинсон) ПОСЛЕ После страшной боли чувства стынут. Нервы, как могильные плиты На кладбище всего мира. Полумёртвое сердце Не может понять – Было это? Когда? Вчера или сто лет назад? Опустошённое тело бессмысленно движется в пустоте без цели, по земле или воздуху - это время свинца и спокойствие кварца. Выживешь - вспомнишь, как тот, кто в снегу замерзал: эта странная зыбкость пространства, лёд внезапного ужаса и смирение - будь что будет... ПОТОМ ...и потом я пойму,почему, когда возвращусь домой, все вопросы оставив столетиям зла. Тот, Кто тихо прошёл по воде, разъяснит все уроки несчастья - в школьном классе на небесах, преподаст мне три отречения Святого Петра, и когда я пойму все страдания мира - оплАчу всё горе земли, и забуду своё несчастье, которое сердце сжигает, моё сердце сжигает сейчас... ОПЫТ Я ступала по доскам так тихо, как будто ослепла. Как сомнамбула... Слышала - море вздыхало под босыми ногами, и нежные звёзды звенели над головой. Ощущала - всего лишь шажок, дальше бездна, и это последний дюйм моей жизни... Позже эту смешную походку люди опытом назовут. БОЛЬ Ты говоришь, что время - лучший лекарь, но знаю я - ни капли правды в этом. Боль истинную время превращает в тяжёлый серый камень, что подобно тому, как кости мертвецов не тлеют в земле. Так время проверяет боль на подлинность. И если твоё горе с годами растворилось, как таблетка в стакане времени - ты волновался зря, и то не боль была. Ты ошибался... ОТЧАЯНИЕ Это не смерть, ведь я - стою, а мёртвые лежат. Не ночь - колокола кричат как в полдень. И не мороз - пылает тело как в аду, и не огонь - заледенели ступни. Но вcё же в воздухе как тонкая отрава витает запах смерти. Вижу я - фигуры в тёмном смотрят на меня с прискорбием, как на похоронах, и по всему похоже - на моих. Уже всю жизнь мою зачем-то отскоблили добела, и в рамке траурной повесили на стену - и не вздохнуть. Затихли все часы, и пустота воззрилась отовсюду, и чёрный хаос не остановить, и больше нет надежды, только я стою и знаю, что отчаянье мне имя... © Светлана Осеева, 2009 Дата публикации: 18.07.2009 06:55:57 Просмотров: 3208 Если Вы зарегистрированы на нашем сайте, пожалуйста, авторизируйтесь. Сейчас Вы можете оставить свой отзыв, как незарегистрированный читатель. |
|