Вы ещё не с нами? Зарегистрируйтесь!

Вы наш автор? Представьтесь:

Забыли пароль?





Кам’яні сновидіння Емілі

Светлана Осеева

Форма: Поэма
Жанр: Верлибр
Объём: 178 строк
Раздел: "ПОРЦЕЛЯНОВИЙ ДЖАZZ (поэтические инсталляции и переводы на украинский)"

Понравилось произведение? Расскажите друзьям!

Рецензии и отзывы
Версия для печати


Поетичні інсталяції на теми віршів Емелі Дікінсон. Фрагменти з книги "ПОРЦЕЛЯНОВИЙ ДЖАЗ" (на украинском и русском языках)


Поетичні інсталяції на теми віршів Емелі Дікінсон. Фрагменти з книги "ПОРЦЕЛЯНОВИЙ ДЖАЗ"



...Слово сказане помирає,
Кажуть мені,
Але я знаю інше -
Що воно починає жити
Саме в цю мить.

(Емелі Дікінсон)

ПІСЛЯ

Після занадто сильного болю
Відчуття застигають,
Нерви наче могильні плити на кладовищі.
Напівмертве серце питає –
Чи було це? Коли? Вчора?
Або може століття тому?
Знесилене тіло рухається без мети
По землі чи повітрю –
Час свинцю, спокій кварцу.
Виживеш – і згадаєш тоді,
Як той, хто замерзав у снігу –
І тремтячий простір,
і жах крижаний,
І твоє зціпеніння – будь що буде…

ПОТІМ

…Потім я зрозумію – навіщо,
Коли повернуся додому,
Всі питання полишивши у злих століттях.
Той, що тихо колись пройшов по воді,
Розтлумачить мені всі уроки нещастя –
В шкільній кімнаті
На небесах.
Він пояснить мені всі три зречення
святого Петра,
і коли зрозумію я всі страждання землі
і заплачу над усіма, хто залишився там, унизу –
я забуду всі жалі,
що обпалюють серце моє,
що зараз обпалюють серце…


ДОСВІД

Я ступала по дошках
Тихо-тихо, неначе сліпа.
Як сомнамбула.
Чула – море зітхало
під босими ногами,
наді мною дзвеніли зірки…
Відчувала – ще крихітний крок,
і це –
мій останній дюйм у житті.
Цю судомну, тремтячу ходу
Люди досвідом звуть…

БІЛЬ

Ти кажеш – час лікує,
Я знаю – це не так,
Бо справжній біль
Час перетворює на камінь,
Так само, як кістки в землі не тліють.
Час у тобі перевіряє біль,
І якщо горе розчиняється у часі –
То тільки марні хвилювання,
То значить – болю не було…

ВІДЧАЙ

Ні, це не смерть, бо стою –
Адже мертві повинні лежати.
Ні, це не ніч,
бо дзвони кричать, як опівдні.
Ні, не мороз – адже тіло палає,
Але й не вогонь – бо ступні мої
Крижаніють…

Але у повітрі
Відчувається запах смерті.
Я помічаю ці темні постаті,
Наче на похороні,
І схоже – моєму.
Вже відскоблили моє життя,
Вже у рамочці чорній
На стіну повісили -
І не зітхнеш.

Зупиняються всі годинники,
Порожнеча дивиться звідусіль,
І не спинити хаос,
І ні на що більш сподіватися.
І я, зціпеніла, стверджую,
Відчай – моє ім’я…

____________________________________________________________________
(С) Світлана Осєєва. Вільний літературний переклад із Емілі Дікінсон

Русский вариант текста:

Говорят, умирает Слово,
когда ты его произносишь.
А я знаю твёрдо - оно
в этот миг начинает жить.

(Эмили Дикинсон)


ПОСЛЕ

После страшной боли чувства стынут.
Нервы, как могильные плиты
На кладбище всего мира.
Полумёртвое сердце
Не может понять –
Было это? Когда?
Вчера или сто лет назад?
Опустошённое тело бессмысленно
движется в пустоте
без цели, по земле или воздуху -
это время свинца и спокойствие кварца.
Выживешь - вспомнишь,
как тот, кто в снегу замерзал:
эта странная зыбкость пространства,
лёд внезапного ужаса
и смирение - будь что будет...

ПОТОМ

...и потом я пойму,почему,
когда возвращусь домой,
все вопросы оставив
столетиям зла.
Тот, Кто тихо прошёл по воде,
разъяснит все уроки несчастья -
в школьном классе
на небесах,
преподаст мне три отречения
Святого Петра,
и когда я пойму все страдания мира -
оплАчу всё горе земли,
и забуду своё несчастье,
которое сердце сжигает,
моё сердце сжигает сейчас...


ОПЫТ

Я ступала по доскам
так тихо, как будто ослепла.
Как сомнамбула...
Слышала - море вздыхало
под босыми ногами,
и нежные звёзды
звенели
над головой.
Ощущала - всего лишь шажок,
дальше бездна,
и это последний дюйм
моей жизни...
Позже эту смешную походку
люди опытом назовут.

БОЛЬ

Ты говоришь, что время - лучший лекарь,
но знаю я - ни капли правды в этом.
Боль истинную
время превращает
в тяжёлый серый камень,
что подобно
тому, как кости мертвецов не тлеют
в земле.
Так время проверяет боль
на подлинность.
И если твоё горе
с годами растворилось, как таблетка
в стакане времени - ты волновался зря,
и то не боль была.
Ты ошибался...


ОТЧАЯНИЕ

Это не смерть,
ведь я - стою, а мёртвые лежат.
Не ночь - колокола кричат как в полдень.
И не мороз - пылает тело как в аду,
и не огонь - заледенели ступни.

Но вcё же в воздухе как тонкая отрава
витает запах смерти.
Вижу я -
фигуры в тёмном смотрят на меня
с прискорбием,
как на похоронах,
и по всему похоже - на моих.
Уже всю жизнь
мою зачем-то отскоблили добела,
и в рамке траурной повесили на стену -
и не вздохнуть.

Затихли все часы,
и пустота воззрилась отовсюду,
и чёрный хаос не остановить,
и больше нет надежды,
только я
стою и знаю,
что отчаянье мне имя...




© Светлана Осеева, 2009
Дата публикации: 18.07.2009 06:55:57
Просмотров: 1626

Если Вы зарегистрированы на нашем сайте, пожалуйста, авторизируйтесь.
Сейчас Вы можете оставить свой отзыв, как незарегистрированный читатель.

Ваше имя:

Ваш отзыв:

Для защиты от спама прибавьте к числу 6 число 98: