Вы ещё не с нами? Зарегистрируйтесь!

Вы наш автор? Представьтесь:

Забыли пароль?





Сім пісень Ехнатона/Семь песен Эхнатона

Светлана Осеева

Форма: Цикл стихов
Жанр: Поэтический перевод
Объём: 248 строк
Раздел: "ПОРЦЕЛЯНОВИЙ ДЖАZZ (поэтические инсталляции и переводы на украинский)"

Понравилось произведение? Расскажите друзьям!

Рецензии и отзывы
Версия для печати


(поэтическая версия на украинском языке,
свободные фантазии по мотивам поэзии Петра Солодкого)
________________________________________________________________

1.


Дивлюсь, як ти йдеш,
жбурляючи жовте листя,
Не дослухаючись до
Заздрісного сичання
Найкращих подруг твоїх,
Легко розриваєш павутиння пліток.

І чорний ворон з брудною лапою,
З хижим дзьобом,
З жовтим оком,
З червоним лаком манікюру на сталевих пазурах,
Обзиває тебе заразою, Нефертіті,
Немов кидає прокляття мені у спину,

А ти схиляєшся над слідами,
Згадуєш вірші живих і померлих,
І шепочеш:
„Хто сказав, що час лікує?
Той, хто сміливо вбиває...”

2.

Якщо ти й плачеш –
Лише над прахом,
Якщо пишеш - тільки вночі, Нефер,
Звідки сила така в тобі?
Навіть ця, із косою в руці крижаній,
Що все шукає, ніжна, побачень,
Стукаючи камінням у мої двері,
Навіть вона
Тремтить від жаху,
Коли янголятко чарівних ієрогліфів
Зітхаючи, немов дитина,
Засинає на прозорих крильцях
Біля серця твого,
Нефертіті...

3.

Які фортеці, які палаци
зруйнував піщаний час,
які міста...
Але не страшно вже,
Не бійся,
Мі їдемо у Камелот.

Ми вже посміхаємось,
Тихо ступаючи на морський пісок,
Наші прозорі душі летять на Захід,
А тіні тікають на Схід.
Їдким опієм окурюють Місяць
Вулкани неживих японських гір...
Ти згаснеш десь там, у Латвії,
А я, мабуть – в Криму,
Тому Тобі – бальзам, а мені, напевно, кагор,
Нефертіті...

4.

Якими розумними щурячими очима
Вдивляється доля
У мою хвору потилицю!
Я поволі перетворююся на змилок
Згідно тексту стародавніх пророцтв.
Вже стерті грані перетинів часу і світла,
І здається, що злу в мені немає місця,
Але ж воно не відстає...

Сни плентаються за тобою скрізь,
Ти знаходиш чорний персик
Під подушкою з блакитного шовку,
І на Місяці виє жовта вовчиця,
І в серці б'ється слизька змія
У ніч дощів та твого смутку.
А може, це чиїсь злі руки
Ловлять душі в небесах...
Ти Смерть чи Кохання, Нефер?

5.

Життя повільно розставляє крапки,
І вже тихо виють лялькові вовки
Під новорічною ялинкою,
По кухонній плитці стукають
Молоточки невидимих карликів, чуєш? -
Це зла цикада часу, що закує моє серце
У золотий ланцюжок,
і ого - не розірвеш...

Хіба ти не звертала уваги,
Що у глиняних тріщин особливі звуки?
Так мертві речі танцюють від холоду.
І наші любов і розлука вже передбачені
На синьому бамбуку,
в уламках розбитого кришталю.

Що з того, що зірка більш не котитиметься над лісом?
І що крихітні янголи, які б'ються за право бути першим
Над порцеляновим блюдцем холодного чаю,
Колись вилетять із вікна – назавжди?
Останні інки потойбіччя
розчавлять під кам'яним пресом
усі картинки, які нам довелося побачити
у своєму житті, Нефертіті.

6.

Не дзвенить натільний хрестик
На душі та за душею,
Калюжі схлипують
Під стрункими ногами твоїми,
І ти йдеш не обертаючись,
Аби не бачити цієї огидної образи,
Як тебе вже складають, як орігамі,
І як ляльку, кидають в ганчір'я,
Із твоїми словами, піснями та віршами,
У вогонь,
Адже ти, народжена у дарунок
Цьому божевільному світу,
Навіть дихаєш боязко...

7.

Нас знову з тобою оббрешуть,
І знову ламатимуть,
А ми на іншому березі
Жбурлятимемо твої
Дорогоцінні камінці
у Темзу, або у Рейн,
і так нескінченну вічність,
потягуючи тисячолітнє солодке вино
кохання твого,
не розділеного зануреним у дурниці світом –
ми будемо шалено одні!
І снів наших човник гойдатимуть хмари,
І тіні магічних слів
Сплітатимуться
В останньому погляді
Великої Білої Зірки...
Ми нікого ніколи не пустимо
У наші з тобою сни, Нефертіті,
Адже янголи - нас бережуть?
Адже янголам подобаємось - ми?



____________________
Подстрочник:

Семь песен Эхнатона

Смотрю, как ты идешь,
пиная желтые листья,
Не прислушиваясь к
Завистливому шипению
Наилучших подруг твоих,
Легко разрываешь паутину сплетен.
И черный ворон с грязной лапой,
С хищным клювом,
С желтым глазом,
С красным лаком маникюра на стальных когтях
Обзывает тебя заразой, Нефертити,
Словно бросает проклятие мне в спину,
А ты склоняешься над следами,
Вспоминаешь стихи живых и мёртвых,
И шепчешь: „Кто сказал, что время лечит?
Тот, кто смело убивает...”

2.

...Если ты и плачешь -
Лишь над прахом,
Если пишешь - только ночью, Нефер,
Откуда сила такая в тебе?
Даже эта, с косой в руке ледяной,
которая всё ищет, нежная, свиданий,
Стучит камнями в мои двери,
Даже она
Дрожит от ужаса,
Когда ангел волшебных иероглифов
Вздыхая, словно ребенок,
Засыпает на прозрачных крылышках
У сердца твоего,
Нефертити...


3.
Какие крепости, какие дворцы
разрушило песчаное время,
какие города...
Но не страшно уже,
Не бойся,
Мы едем в Камелот.
Мы уже улыбаемся,
Тихо ступая на морской песок,
Наши прозрачные души летят на запад,
А тени убегают к востоку.
Едким опием окуривают Луну
Вулканы мёртвых японских гор...
Ты погаснешь где-то там, в Латвии,
А я, по-видимому – в Крыму,
Поэтому Тебе – бальзам, а мне, наверное, кагор,
Нефертити...

4.
Какими умными крысиными глазами
Вглядывется судьба
В мой больной затылок!
Я медленно превращаюсь в обмылок
Согласно текстам древних предсказаний.
Уже стерты грани пересечений времени и света,
И кажется, что злу во мне нет места,
Но оно не отстает...
Сны плетутся за тобой повсюду,
Ты находишь черный персик
Под подушкой из голубого шелка,
И на Луне воет желтая волчица,
И в сердце бьётся скользкая змея
В ночь дождей и твоей печали.
А может, это чьи-то злые руки
Ловят души в небесах...
Ты Смерть или – Любовь, Нефертити?

5.
Жизнь медленно расставляет точки,
И уже тихо воют кукольные волки
Под новогодней елкой,
По кухонной плитке стучат
Молоточки невидимых карликов, слышишь?
Это злая цикада времени, которая закуёт мое сердце
В золотую цепочку, которая никогда не разорвется.
Не обращала ли ты вимани на то,
Что у глиняных трещин особенные звуки?
Так мертвые вещи танцуют от холода.
И наши любовь и разлука уже предусмотрены
На синем бамбуке, в обломках разбитого хрусталя.
И что с того, что звезда не будет более катиться над лесом?
И что крошечные ангелы, которые бьются за право быть первым
Над фарфоровым блюдцем холодного чая,
Когда-то вылетят из окна – навсегда?
Последние инки по ту сторону
раздавят под каменным прессом все картинки,
какие мы увидели в своей жизни, Нефертити...

6.

Не звенит нательный крестик
На душе и за душой,
Лужи всхлипывают
Под стройными ногами твоими,
И ты идешь не оборачиваясь,
Чтобы не видеть эту отвратительную обиду,
Как тебя уже складывают, как оригами,
И как куклу, бросают в тряпки,
С твоими словами, песнями и стихами,
В огонь,
Ведь ты, рожденная в подарок
Этому безумному миру,
Даже дышишь робко...

7.

Нас опять с тобой оболгут,
И опять будут ломать,
А мы на другом берегу будем
Бросать твои драгоценные камешки в Темзу, или в Рейн,
и так целую вечность,
потягивая тысячелетнее сладкое вино любви твоей,
не разделенной погруженным в глупости миром –
мы будем безумно одни!
И снов наших челнок будут качать облака,
И тени магических слов будут сплетаться
В последнием взгляде Большой Белой Звезды...
Мы никого никогда не пустим
В наши с тобой сны, Нефертити,
Ведь ангелы - нас берегут?
Ведь ангелам нравимся – мы?


© Светлана Осеева, 2009
Дата публикации: 02.02.2009 18:37:44
Просмотров: 1954

Если Вы зарегистрированы на нашем сайте, пожалуйста, авторизируйтесь.
Сейчас Вы можете оставить свой отзыв, как незарегистрированный читатель.

Ваше имя:

Ваш отзыв:

Для защиты от спама прибавьте к числу 26 число 76:

    

Рецензии

Маргарита Ротко [2009-02-02 23:49:39]
я бы не сказала, что фантазии по - передано всё ведь

волшебный текст и удивительно приятный перевод

впрочем, к вам всегда приятно заходить, Светлана...




Ответить